Канада – перша західна країна, яка визнала незалежність України від Радянського Союзу; підписала з нами Договір про зону вільної торгівлі й посиленно допомагає Україні у різноманітних напрямках розвитку –  демокртичних, економічних, безпекових та політичних ініціатив.

Проте, Україна ще й досі залишається у списку країн для громадян яких необхідно отримати візу для відвідування Канади.

Уповноважений Посол України до Канади Андрій Шевченко постійно піднімає питання про безвізовий режим з Канадою, але, на жаль, навіть після Революції гідності, позитивно задовольняють приблизно лише 60% заявників з усіх анкет на візи, відмови складають 40%.

Для справедливості потрібно зазначити, що багато анкет відмовляють за виною самих заявників, адже вони надають недостатньо документів, щоб імміграційний офіцер міг сформувати думку щодо видачі візи.

Золоте негласне правило яке варто пам’ятати при подачі анкети на візу – якщо офіцер сумнівається, він дає відмову.

Розповідаємо, на основі чого, яких чинників, законів, канадські імміграційні офіцери видають візи і як переконати офіцера в доцільності видати вам візу.

Щоб полегшити пояснення канадських нюансів імміграційного законодавства, пропонуємо читачу думати про імміграційного офіцера як про суддю адміністративного суду, адже попередній виконує функції та устави останнього.

Згідно рішення Федерального суду Канади в справі Obeng v Canada (Minister of Citizenship and Immigration), усі іноземці, які перетинають кордон Канади вважаються потенційними іммігрантами.

Тобто усіх заявників на візу до Канади імміграційні офіцері апріорі не розглядають як туристів, гостів чи студентів, а потенційних іммігрантів, які можуть лишитися в Канаді нелегально. Це потрібно врахувати коли підготовлювати документи для подання на візу.

В Канаді візові анкети оцінюються згідно двох мега-параметрів: чи заявник є “прохідним” (eligible) і “в’їздним” (admissible). “Прохідний” параметр: чи заявник повернеться до своєї країни чи ні. “В’їздний” – чи аплікант є допустимим до Канади, враховуючи його прозорість та щирість у висвітленні інформації про себе, кримінальне минуле, кримінальні/політичні мотиви для відвідування країни тощо.

З появою пандемії COVID-19, з’явився і третій параметр щодо перетину кордону.

Тепер усі поїздки до Канади обмежені лише для близьких родичів і за умови недискреційних причин.

Ці вимоги доказуються додатковим документом, який Міністерство в питаннях імміграції, біженства та громадянства Канади створило, щоб полегшити перетин кордону для близьких родичів. Після закінчення пандемії цей параметр буде ліквідовано.

Згідно іншого рішення Федерального суду Канади в справі Bylon v Canada (Minister of Citizenship and Immigration), знаємо що докази у візових справах оцінюються за “шкалою ймовірностей” (balance of probabilities) – юридичний стандарт доказування фактів застосований у цивільних судових справах, який доказує що спірні факти в справі скоріш за все, більш вирогідно відбулися, як стверджується, ніж протилежні факти, які швидше за все не відбулися.

Іноді цей стандарт ще називають “перевагою доказів” або 51% ймовірністю їх появи.

Сучасне канадське судочинство відійшло від прямого, один-до-одного, порівняння усіх “за” і “проти” фактів і тепер користується вдосконаленим органічним методом зважуваням фактів.

Тобто, один вагомий фактор може переважити декілька інших, менш вагоміші та протилежні фактори, тощо.

Переважно усі спірні питання в канадському імміграційному просторі вирішуються за “шкалою ймовірностей”, але питання “допустимості” вирішуються за нижчим юридичним стандартом – “обґрунтовані підстави”.

Це зроблено навмисно, щоб імміграційним офіцерам було легше відмовляти незручним або небезпечним заявникам. Проте, якщо на “шкалі ймовірностей” буде доведено “допустимість”, то звісно апліканта впустять.

Розжовування стандарту “допустимості” насправді відбувається тільки у федеральних судах; в анкетах цей стандарт доволі легко пояснюється, тому більшість заявників ніколи не стикаються з цим стандартом.

Ми всі розуміємо як презумпція невинуватості працює. Захисник – вільний поки не доведену його вину. Позивач (прокурор або держава) несе відповідальність (burden of proof) щоб довести вину захисника. Якщо позивач не доведе її, то попередній виходить вільною людиною.

Проте, в канадському імміграційному адмін-судочинстві презумпція перевернута і захисник (заявник) несе відповідальність доведення на “шкалі ймовірностей” що він насправді турист, гість, а не потенційний іммігрант.

Імміграційний офіцер не потребує нічого нікому доводити. І враховуючи що усі візові заявники апріорі рахуються іммігрантами, то початкова позиція офіцера – надавати відмову усім заявникам. І тільки після пильних переконань зі сторони заявника офіцер видає візу. 

Часто видно, як заявники подають неповні анкети та заяви на візи, сподіваючись, що імміграційний офіцер мудра людина і все зрозуміє, тобто, він додумає, допише і зрозуміє з-пів слова, що саме заявник хотів передати. 

Але такого не буває. Офіцер не зобов’язаний ініціювати якісь кроки на зустріч заявнику. Отже, щоб переконати офіцера відкрити Вам візу потрібно задовільнити його щодо 2-ох мега-параметрів: “прохідний” та “в’їздний” параметр. Це робиться за “шкалою ймовірностей” з допомогою великої кількості документів.

Ініціатива щодо подачі різних документів повинна виходити від самого заявника, адже він несе повну відповідальність за доведення своїх намірів відвідати Канаду.

Описувати, які саме документи потрібно заявнику немає сенсу, адже кожна справа індивідуальна. Проте, користуючись “шкалою ймовірностей” усіх “за і проти” фактів, кожний може зрозуміти, які ще додаткові документи потрібно додати, щоб пакет документів був переконливим.

Бажаємо успіхів у подані документів на візу до Посольства Канади.